Леся Українка 
Справжнє ім’я – Лариса Петрівна Косач

Народилася 25 лютого 1871 в місті Новограді-Волинському. Вчилася у приватних учителів. У 6 років почала вчитися вишивати. 6 січня 1880р. дуже застудилася, початок тяжкої хвороби. Влітку 1883 року діагностували туберкульоз кісток, у жовтні цього ж року видалили кістки, уражені туберкульозом. У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку і німецьку мови. 

Починаючи з 1884 року Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі «Зоря». Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка». 

Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів». Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України.

 Історію кохання Лесі Українки часто розпочинають із Сергія Мержинського. Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, Одещині, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці. На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва. 7 серпня 1907 р. Леся Українка та Климент Квітка офіційно оформили шлюб у церкві. 

Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Померла 19 липня 1913 року в Сурамі у віці 42 років. 

Збірки: «На крилах пісень» (1893) «Думи і мрії» (1899) «Відгуки» (1902) 
Інші твори: перший вірш «Надія» (1880) вірші «Конвалія» і «Сафо» 
Поезія: «Contra spem spero!» (1890) 
Драма: «Блакитна троянда» (1896) «Руфін і Прісцілла», «Камінний господар»  «Лісова пісня» 
Драматична поема: «Одержима» (1901), «Кассандра» (1907) «Бояриня»,  «Оргія» 
Оповідання: «Така її доля»і «Святий вечір» 
Казки: «Три перлини», «Чотири казки зеленого шуму», «Лелія», «Біда навчить», «Метелик» 
повісті «Жаль» і «Приязнь». Передсмертна повість «Екбаль Ганем»